27 березня – відправна точка для нашої лікарні у бурхливому морі пандемії СOVID-19. Саме цього дня, минулого року до інфекційного відділення КНП «Центральна міська лікарня» РМР
був госпіталізований перший пацієнт із підозрою на коронавірусну хворобу. І підозра підтвердилась. Це був 74 річний чоловік, який мав поїздку до США, а повернувшись додому, відчув ознаки хвороби. У пацієнта була виявлена двобічна пневмонія, однак стан був середнього ступеня важкості, кисневої терапії не потребував, проте його лікування тривало ще близько місяця: температура трималась і ПЛР-тести давали позитивну відповідь. А далі, закрутилось! Все частіше почали прибувати пацієнти з підозрами, і все частіше ці підозри підтверджувались. Коронавірус набирав обертів. Лікарня, яку у найкоротші терміни було перепрофільовано для роботи з даною категорією хворих, змінила свій звичний ритм, а медпрацівники навчились жити перебуваючи у стані сконцентрованості зусиль та постійного ризику. Та чи можна тривалий час жити в такому темпі? Людина до усього звикає, пристосовується. Але, як це: працювати на межі моральних та фізичних можливостей?
Перебуваючи вже рік в боротьбі за життя пацієнтів з підступною хворобою, навчившись працювати у нових екстремальних реаліях, здобувши неоціненний досвід, ми знаємо ціну дружби, взаємодопомоги. Неочікувано для себе відчули підтримку підприємців, волонтерів, дитячих об’єднань, які допомагали виходячи із власних можливостей; людей, які поштою відправляли невеличкі пакунки, щоб допомогти в цій боротьбі. Такий вияв доброти тримає на плаву і додає сил, коли підкрадається безнадія і втома. Робота колективу нашого закладу злагоджена та професійна, і завдяки цьому ми стільки часу тримали ситуацію під контролем. Але нинішня хвиля ковіду украй небезпечна та потужна. Нині на стаціонарному лікуванні перебуває 264 пацієнти, 96 з них – важкі, 170 – кисне залежних, 7 підключено до апаратів ШВЛ. Вірус мутує, важче переноситься, частішають смертельні випадки. Кількість місць у лікарні все зменшується. Слова про дотримання карантинних обмежень линуть звідусіль, проте чують їх одиниці. Якими повинні бути аргументи, щоб вплинути на вибір безпечної свідомої поведінки?!
