Шлях до професії. З дитинства Галина Іванівна мріяла бути вчителькою: «В нас була така вчителька золота, що ми за нею ходили, як курчата за квочкою. Але вона переїхала, влаштовуючи своє життя і наш клас був дуже цим приголомшений і засмучений, ми тоді, малі ще, розцінили це як те, що вона нас зрадила. Потім, часто буваючи в бабусі в селі, бачила, як працює місцева фельдшерка, яка їздила селом на велосипеді і усім допомагала. І так мені запав у душу цей образ! Сама вона була гарною і вправно робила свою роботу. І я захотіла теж піти в медицину!»

Народилась у м. Славуті Хмельницької області. В сім’ї було 5 дітей. У школі завжди старанно вчилась. Ще й допомагала двом своїм сестрам опановувати науки. Успішно закінчивши 8 класів, поступила в Хмельницьке медичне училище. На першому курсі, дізнавшись, що вона гарно співає, від закладу її делегували на участь у міському конкурсі «Ало, ми шукаємо таланти!». Чого вартувала тільки та мить, коли її після конкурсу викликали в кабінет до директора училища! 14-річна Галина не знала з якого приводу, а тому, розхвилювалась, що зробила щось не так. Яким же було її здивування, коли в кабінеті вона побачила журі конкурсу, які, зовсім неочікувано для неї, високо оцінивши її співочий талант, запропонували навчання і роботу в «культ просвіті» в Києві. Натомість, треба було відмовитись від медицини. Дали час подумати і відповісти на серйозне питання: «У чому твоє призвання?» і обрати свій шлях. Порадившись вдома, сім’я зважає, що столичне життя більш матеріально затратне і творча професія не дає впевненості в майбутньому, а медицина потрібна усім. Галина вирішує продовжувати навчання в медичному училищі. Після його закінчення вирішила вступати у Львівський медичний інститут. Готувалась ретельно. На вступних іспитах ще допомагала підказками іншій абітурієнтці. Дала правильні відповіді на усі свої питання, проте отримала «трійку», а конкурентка – «відмінно».

Після невдачі Галина приїхала до сестри в Рівне. Проте, вона не мала, де жити. За щасливим збігом обставин, Галині все-таки вдалось знайти можливість і отримати прописку в гуртожитку і поселитись разом із сестрою. Далі, влаштувалась на роботу в новозбудовану міську лікарню в лор-відділення і працює з першого дня її відкриття (1971р.) і по нині! 26 лютого виповнилось 53 роки!

«Пам’ятаю свій перший робочий день в лікарні, прийняли мене дуже гарно. Я прийшла у відділення, як у рідний дім, і в тому домі 53 роки». За ці роки залишилась вірною одному відділенню, хоча закінчувала різноманітні курси від операційної і до дієтсестри, де тільки не підпрацьовувала у лікарні: працювала і у фізкабінеті, і в статвідділі і на виписці. Пропонували посади старшої медичної сестри в опіковому, в терапії, щелепно-лицьовому відділеннях, кликали і в залізничну лікарню, і в обласну, але не хотіла залишати свій рідний колектив.

Ось так залишилась в Рівному, вийшла заміж. Виховали з чоловіком двох доньок, зараз тішиться онуками. За роки роботи в Центральній міській лікарні неодноразово нагороджували Галину Іванівну почесними грамотами, подяками за професіоналізм, сумлінну наполегливу працю та вірність високому покликанню допомагати людям. Вона є лауреаткою загальноміського Рейтингу популярності «Жінка року» (2019р.)

Галина Іванівна згадує: «Пацієнти були в мене різні: і начальники, і мери навіть… По місту куди б не пішла, усюди зустрічаю своїх пацієнтів. Усі дякують. Мені таланило на хороших, доброзичливих людей. Пропонували мені допомогу, сприяння, але я ніколи не користувалась службовим положенням, нічого не просила. Та за моє уміння безболісно робити свою роботу пацієнти цілували мої руки…». 13 березня Галині Іванівні виповнилось 75 років! Вона сповнена енергії та життєвих сил: працює, співає у фольклорному ансамблі «Оберіг» та з оптимізмом дивиться в життя!

«Мрію щоб у всіх було здоров’я в рідних і близьких, і в мене, щоб був мир та Україна ще жила!»

---