Єдиний спосіб робити свою роботу добре – це любити її. (Стів Джобс)
Є люди, які не виділяються надзвичайними вчинками, небагатослівні, не впадають в око емоційною розкутістю чи відвертістю, які не виступають у авангарді подій, але мають в собі щось таке, що викликає повагу. Ця особливість прихована від інших до того моменту, відколи починаєш пізнавати людину по справах. Скромна в словах особистість, говорить за себе ділами. Її робота для загалу може здаватись особливою, для неї ж це повсякденність і вагомою є тільки якість.

Галина Григорівна Цупер
–        медична сестра: 11 років невтомної роботи  у відділенні гнійної хірургії та 25 років сумлінної праці на посаді старшої медсестри відділення планової хірургії, нині –  перев’язувальна медсестра Центру трансплантології та хірургії.
Працює в центральній міській лікарні – понад 53 роки!
Народилась Галина Григорівна Цупер 30 вересня 1949 року в с. Вербень Демидівського району Рівненської області. Про роботу в медицині, взагалі, і не мріяла. Будучи малою, любила грати в бібліотеку: писати дитячі формуляри. З раннього дитинства любила багато читати і тягнулась до знань. Хресна мама працювала в селі акушеркою і, мабуть, саме це спонукало її до рішення піти в медицину. В 1965-1969 роки навчалась у Дубенському медичному училищі за спеціальністю «Акушерство». Вчилась добре. Після завершення навчання працевлаштувалась у фельдшерсько-акушерський пункт с.Московщина Млинівського району, де з часом була призначеною його завідувачкою. Пропрацювавши там рік, вийшла заміж. Майбутнього чоловіка зустріла, можна сказати, у стінах робочого місця, – в іншій частині будинку, де розташовувався фельдшерсько-акушерський пункт жила родина нареченого.
Чоловік Галини працював у Рівному на тракторному заводі.   Молода сім’я переїздить до міста. Розпочинає свій трудовий шлях Галина Григорівна зі старої міської лікарні по вул. Калініна/Драгоманова. За порадою лікаря-гінеколога жіночої консультації у якої вона перебувала на обліку по вагітності, влаштовується на роботу у збудований заклад (вул. Мірющенка /Карнаухова), куди її згодом переводять.
Галина Григорівна згадує: «Я прийшла 30 грудня 1970р., Твердохлібова Валентина Іванівна тоді була головною медсестрою. Мене одразу оформили». З тих пір, як одна мить. Пройшло вже понад 53 роки! Спочатку почала працювати у відділенні гнійної  хірургії, завідувачкою, якого на той час була Ускова Тетяна Федорівна. Працювала там палатною, перев’язочною медсестрою. Загалом 11 років. Завжди найбільше любила (і любить досі) робити перев’язки, хоча виконувала абсолютно всі маніпуляції різної складності. Галина Григорівна з усмішкою додає: «Для мене краще було робити уколи та перев’язки, ніж ранкову гігієнічну гімнастику з пацієнтами». Варто зауважити, робота у такому відділенні вимагає особливої ретельності в усьому, а обробка ран пацієнтів гнійної хірургії потребує деяких вольових зусиль через свої особливості зовнішнього вигляду. Проте Галина Григорівна таку роботу завжди сприймала, як належне, без зайвих емоцій та сентиментів. Старші колеги були в усьому їй за приклад. Знала, від професійності залежить життя пацієнта – це найголовніше.
10 років потому було відкрито відділення планової хірургії, в яке Галина Григорівна у 1981 році була переведена на посаду старшої медичної сестри, пропрацювавши на ній 25 років!
З теплотою згадує імена тих, з ким працювала і кого вже, на жаль, немає з нами: Красиленко Людмила Захарівна, Киселова Зінаїда Олександрівна, Шокур Тамара Олександрівна, Чумакевич Володимир Іванович, Куроченко Юрій Васильович.
Життя змінювалось, працювала під керівництвом багатьох завідувачів: Тєлєгіна Левонтія Івановича, Пайонка Івана Васильовича, Єфімчука Євгена Михайловича, Васкула Дмитра Михайловича, а нині під керівництвом Хмилецького Віталія Олексійовича у відділенні, що перепрофілювалось у Центр трансплантології та хірургії.

Ірина Кот ЦМЛ,
Вірні подруги незабутні: Клавдія Іванівна Мудрик, Лідія Феодосіївна Алексійчук, Леся Мефодіївна Балабко (до того ж кума), – з якими в молоді роки, після нічних чергувань ходили  в кіно, на прогулянки. І так, як подруги жили, хто в Костополі, хто в Дубно, не завжди було зручно повертатись додому, Галина Григорівна радо, з гостинністю приймала після чергування у своїй квартирі. Зараз пригадує: «А на запитання когось із колег: де ви ночували? – Подруги відповідали загадково: – готель «Дружба»»! – «А хіба у Рівному такий є?» . – «У нас був!»
Робочі будні супроводжувала відповідальна, сумлінна праця. Галина Григорівна, маючи багатий досвід, поступово передавала свої вміння молодим колегам і, у слушний на її думку момент, довірила за рішенням адміністрації, разом зі знаннями свою посаду старшої медичної сестри, Прокопчук Інні Миколаївні, яка на  той час працювала палатною медсестрою у відділенні. А сама повернулась до перев’язувальної справи, яку так любить і донині.
Птахами один за одним спливають роки: робота, сім’я, друзі, пацієнти… Галина Григорівна завжди звикла про когось турбуватись. Але бувають періоди в житті людини, коли власне здоров’я теж потребувало уваги.  Колектив відділення за неї переживав. Проте, завдячуючи лікарям, підтримці близьких та мріям про улюблену роботу, яка була стимулом, Галина Григорівна знову повернулась до своїх обов’язків – дбати про відновлення здоров’я інших. Пацієнти їй завжди довіряють і висловлюють слова вдячності.
Інна Миколаївна Прокопчук, нині сестра медична-координатор, розповідає: «За роки спільної роботи у відділенні, завдяки своїй врівноваженості, толерантності, Галина Григорівна з кожним могла порозумітись, знаходила свій підхід, належним чином тримала порядок та дисципліну. Її розуміли, до її думки прислухались, переймались, щоб не підвести. І ніколи не підводили.
Я вдячна Галині Григорівні за той досвід, що вона передала і мені. Її витримка, мудрість, ставлення до роботи, до людей, терпіння та наполегливість – ті риси, які заслуговують безумовної поваги. Для мене, особисто, Галина Григорівна завжди буде прикладом людяності, простоти та професійності».